24.03.15
----------Самая большая трагедия жизни заключается-------—
--------не в том, что все мы умрем, а в том сколько мы------—
--------"хороним" по жизни.-------------------------------------------
Куда бы не плюнул -
Осквернишь святыню.
Везде купола, на чёрную землю
Тень бросают кресты
Там кольцевые черви
Разрыхлили владения
Там свежею плотью
Удобряют грунты
Вокруг краеугольный на
Краеугольном, камень на камне
И Цветы не растут.
Бурьяном поросшие насыпи
Именами исписаны.
И неприкаянным вороном
Тела бездыханные ищут Бога приют,
Свечей догорающей
Над забытой пластмассою.
Там сонця не видно,
Л'ють зливи постійно
І щільними хмарами
Затягнуте небо.
Від хмар тих відлунюються
Імена загиблих, похованих заживо,
В присутності котрих перестали
Ми відчувати потребу
Ці імена, що громом розкатистим,
Л'ються по вушній раковині
Серед насипів тих є ті, що нас зрадили.
А також є ті, в пам'яті котрих
Карбувалися ми гидкою образою
Z gliny siedmiu kolorów
W kwiat-siedmiokwiat,
W kamień co przy drodze,
W skorupę przez Boga zapomnianą,
Z północy na południe,
Z zachodu na wschód,
Z czubka głowy do czubka nosa,
Od ucha do ucha,
Przechadzając się po ścieżkach życia,
Spirali gałęzi za gałęziom ucząc się,
Stworzył nas takimi Bóg,
Cmentarz świadomości
W mózgowy karton
Zaciskami pokładamy.
A na koniec, po każdej gałęzi życia,
Po ilości krzyży w głowie,
Osiągną długo oczekiwanego końca.
--------не в том, что все мы умрем, а в том сколько мы------—
--------"хороним" по жизни.-------------------------------------------
Куда бы не плюнул -
Осквернишь святыню.
Везде купола, на чёрную землю
Тень бросают кресты
Там кольцевые черви
Разрыхлили владения
Там свежею плотью
Удобряют грунты
Вокруг краеугольный на
Краеугольном, камень на камне
И Цветы не растут.
Бурьяном поросшие насыпи
Именами исписаны.
И неприкаянным вороном
Тела бездыханные ищут Бога приют,
Свечей догорающей
Над забытой пластмассою.
Там сонця не видно,
Л'ють зливи постійно
І щільними хмарами
Затягнуте небо.
Від хмар тих відлунюються
Імена загиблих, похованих заживо,
В присутності котрих перестали
Ми відчувати потребу
Ці імена, що громом розкатистим,
Л'ються по вушній раковині
Серед насипів тих є ті, що нас зрадили.
А також є ті, в пам'яті котрих
Карбувалися ми гидкою образою
Z gliny siedmiu kolorów
W kwiat-siedmiokwiat,
W kamień co przy drodze,
W skorupę przez Boga zapomnianą,
Z północy na południe,
Z zachodu na wschód,
Z czubka głowy do czubka nosa,
Od ucha do ucha,
Przechadzając się po ścieżkach życia,
Spirali gałęzi za gałęziom ucząc się,
Stworzył nas takimi Bóg,
Cmentarz świadomości
W mózgowy karton
Zaciskami pokładamy.
A na koniec, po każdej gałęzi życia,
Po ilości krzyży w głowie,
Osiągną długo oczekiwanego końca.
