Загублені

Як він волів

прокинутися на моїй землі,

напитися медвяного повітря,

побачити, як зорі самоцвітні,

зірвавшись, угасають в ковилі.

 

Я день у день

надію притискала до грудей,

нашіптувала молитви жагучі

та ворожила на туманній гущі –

чи він не йде?

 

Солодко нудив п’яний деревій,

і рясно осипалися додолу

чи зорі, чи забуті небом долі,

та безпорадно танули в траві.

 

2018