Синички

Любов Шевчук

Синички

 

Крильми синички стукають в вікно,

Лузають зернята і вдячно споглядають.

Клюють по черзі, з годувальниці зерно,

Шляхетну вдачу і манери мають.

 

Очі зірок, такі осяйні і ясні,

Дихає теплом людей світлиця.

Наснився сад квітучий навесні,

Птахам, відома вітру таємниця.

 

Снігів нанизує намисто хуртовина,

Бавовну білу розгортає рогачем.

Неозора тиша, мов провина,

Завірюхи регіт із плачем…

 

Патріоти жовтогруді і малі,

Зимно вам, а часом дуже лячно.

Звертатися до матінки землі,

Ховатись в кучугурах необачно.

 

Охороняє володіння - горобець,

Розштовхав синичок, поруч всівся.

Гребеться розбишака– молодець,

У людей, нахабності навчився.

 

Пшоно синичкам знову насипаю,

Незбагненний світ, як не любить?

Про горобців з синичками, я знаю -

На цій землі, приречені ви жить!