Душа – верба

Любов Шевчук

Душа – верба

 

Моя душа, мов зламана верба,

Влучила в неї, блискавка весною.

Сплітає пастку павутинь-журба,

Кружляє хижим птахом надімною.

 

Час змінює уподобання, гасла…

Дотик долоньки доньки- оксамит.

Біль серця заховалася, не згасла,

Напруги перепад, що місяць зблід.

 

Уламки душ, до купи не зібрать,

Ущербним і самотнім важко жити.

З терпіння, радість спробую черпать,

Простим речам, навчаюся радіти.

 

Покаяння, кришталевий передзвін,

Сумління закликає за собою.

Покращує, очистить душу він,

Вклоняюсь Богу, гілкою-вербою.