Зимова посмішка

Чомусь сьогодні так прохолодно...

- Так авжеж, я згодна.

Напевно того що Січень прийшов...

- Так, зима лютує.

Снігом все замітає навколо.

Пурга завіває та вітер гілками б'є по вікнах.

Мороз скрізь прикрашає усе своїми візерунками.

Так чудово, усі радіють...

А ти?!

- А мені так сумно без тебе

що подіяти й не знаю.

Може твоя посмішка,

дотик змінять мої очі сумні...

відігріє крижане серце,

та раптом в очах з'явиться блиск.

- Давай просто поговоримо,

вже минуло стільки років.

- Я ніяк не забуду

твої блакитні очі,

розумієш?!

Та я й досі знаю, що ти гадаєш про них.

- Я й не знаю чому,

але щось манить до тебе,

навіть скрізь роки...

- Так, я знаю,саме так і в мене,

та що робити, я й гадки не маю...

- Ти вибач...якщо щось не так!

Давай хоча б просто поговоримо...

- дозволь побачити твою посмішку,

аж раптом вона змінить чиєсь життя.