Зимова посмішка
Чомусь сьогодні так прохолодно...
- Так авжеж, я згодна.
Напевно того що Січень прийшов...
- Так, зима лютує.
Снігом все замітає навколо.
Пурга завіває та вітер гілками б'є по вікнах.
Мороз скрізь прикрашає усе своїми візерунками.
Так чудово, усі радіють...
А ти?!
- А мені так сумно без тебе
що подіяти й не знаю.
Може твоя посмішка,
дотик змінять мої очі сумні...
відігріє крижане серце,
та раптом в очах з'явиться блиск.
- Давай просто поговоримо,
вже минуло стільки років.
- Я ніяк не забуду
твої блакитні очі,
розумієш?!
Та я й досі знаю, що ти гадаєш про них.
- Я й не знаю чому,
але щось манить до тебе,
навіть скрізь роки...
- Так, я знаю,саме так і в мене,
та що робити, я й гадки не маю...
- Ти вибач...якщо щось не так!
Давай хоча б просто поговоримо...
- дозволь побачити твою посмішку,
аж раптом вона змінить чиєсь життя.
