Лише у Бозі

шевчук Любовь

Любов Шевчук

Лише у Бозі

(Пам’яті голодомору 33-го)

Горять у церкві поминальні свічки,

В долонях віск застиглої сльози.

Дим покаяння стелить чорні стрічки,

Народ розп’ятий – плачуть образи.

Рік 33-й, в жилах стигне кров,

Як під пресом дихати і жити?

Куди поділось милосердя і любов?

Більш таке, не можна допустити!

Сім міліонів вже не підвести,

Одна людина, як планета ціла.

До чого треба душу довести,

Щоб божевільна мати дитя їла.

Світ почорнів від горя і осліп,

Господь, тоді напевно, відвернувся.

Кістки і шкіра, і примарний хліб,

Диявол в вуса, хижо посміхнувся.

Століття нове з Марсом. Бог війни,

Шкіру слизьку, зміїну радо приміряє.

На плаху проливають кров сини,

Мажор, безпечно на Мальдівах засмагає.

На Україну крука чорна тінь,

Хтось обіцянки розсипає чемно.

До нас лунає поклик поколінь,

Але чомусь, так кволо і даремно.

Спаси Господь, благає душа грішна,

«Отче наш,» за діточок, батьків.

Лише у Бозі, буде вона втішна,

Нині, Прісно й вовіки віків