Я нікому не вірю, не вірю...
Я нікому не вірю, не вірю.
Вже й забула якою була.
Свою душу, як дикого звіра,
Я далеко від всіх завела.
Так далеко від всіх заховала.
Лиш за нею криваві сліди,
Залишились від крові, що впала,
Як стікала по лезу біди.
Струменіла з роздертого серця.
Дикий біль тіло все шматував.
Душу різали й різали скельця
Слів твоїх, що мені ти казав.
Свою душу від всіх заховала.
Так далеко, щоб вже не знайти.
Пошматоване серце вкривала
Забуттям, щоб назавжди піти.
Щоб назавжди піти і забути...
Стерти все, що між нами було.
Щоб не бачити більше, не чути...
Щоб не різало слів бите скло.
