З тобою ми мандрівники у часі...

З тобою ми мандрівники у часі –

згубились на дорогах не своїх.

Нам було б гарно в теплому Провансі –

там всі дороги стеляться до ніг.

 

Ми б збудували в кипарисах замок,

десь понад морем, щоб співав прибій.

Щоб на терасі сонячній сніданок,

щоб теплі спогади навперебій.

 

Ми б спали просто неба, у лаванді,

стриноживши упертого коня…

Давай залишимось в сивій легенді –

нехай життя, як хоче, доганя.