До весняного світлого лісу мене запроси...

До весняного світлого лісу мене запроси –

надивитись, напитись, наслухатися краси.

Там березовий сік вже тече по жилах весни –

у долонях своїх мені соку того принеси.

 

Вже розлита в повітрі весна, мов духмяне вино.

Ми з тобою такого вина не пили давно.

Ми з тобою давно не ходили на сповідь в ліси.

Ми з тобою давно не торкались такої краси.

 

До весняного світлого лісу – щоб душу зцілити,

бо з душею, якій все болить, трохи важко жити.

До осик та беріз, як до маминих рук, притулюсь, –

від усього, що плаче, болить та щемить, я зцілюсь…