Давай так тихо, коли світає...
Давай так тихо, коли світає.
Давай так ніжно, як мак цвіте.
Нас жовтень в золото загортає.
Он осінь, немов до шлюбу, йде.
Хтось сивий випив туман в долині –
напевно, сплутав із молоком.
Летять над берегом сни бджолині,
заснула райдуга над струмком.
І тихо-тихо, аж чутно зорі,
і ніжно, наче Едем проливсь.
Верба заплакала у мінорі,
а клен над заводдю помоливсь…
