Я забула, як сходить сонце.
Я забула, як сходить сонце. Я забула, як пахне сад.
Я так довго мовчала в сутінках одинокою струною.
А тепер мені сонячно-сонячно, наче в світлі мільйонів лампад –
твоє тепле і рідне серце тепер світає наді мною.
Не захмарюйся – чуєш? Без тебе сиротітиме мій небосхил.
Не погасни – чуєш? Без тебе моє небо гірчить війною.
Наче вже і не кров в моїх жилах, а цілющий тече дивосил,
коли тепле і рідне серце твоє світає наді мною.
Он весніє в моїх садах, нареченими стали яблуні.
На зчорнілих моїх полях колоситься все й зацвітає.
Якщо хочеш – обпікай мене. Якщо треба – нехай болить у мені.
Тільки хай твоє рідне серце наді мною завжди світає…
