Ти Той, хто живе в верховітті священних дерев.

Ти срібна й цілюща роса мого теплого саду.

Ти дощ – напуваєш, мов землю спраглу, мене,

а я оживаю, назустріч Тобі розцвітаю. Веснію…

Ти той, хто весь в білому, йдеш полями моїми – назустріч мені.

У тебе чоло – у смарагді, рамена і руки – в вині.

У тебе вуста в багряниці – ти рани мої цілував.

У тебе серце в долонях – цілющий небесний нектар.

Зігрій, накрий мене своїм крилом,

нагодуй мене, мов хлібом, своїм словом.

Ти Той, чиї руки над світом мене піднімають.

Ти Той, на чий голос і серце, і тіло мої оживають…

Твоє слово до мене прийшло і стало переді мною.

Пахне деревом зрубленим, тесаним слово Твоє.

Пахне кров'ю те дерево і болить мені свіжими ранами.

Ти Той, хто на дереві став моєю любов'ю…

Ти Той, хто живе в верховітті священних дерев.

Засинаю під шелест твоїх теплих крил наді мною.

І живу, притулившись душею й щокою до дерева,

на якому ти вмер, а я на якому наче воскресла...