Ти сховав мене у розщілинах скель срібнокрилих.

Ти мене напував не водою — соком з небесного саду.

Ти нікому мене не показував — сам милувався мною.

А потім ти своє дихання в мене вдихнув — пісню, як волю.

І ти вже не ти —

ти сонце пахуче моє і гаряче, мов диня з баштану.

Від мене не йди —

тобою єдиним молитися, дихати, жити я стану.

Зійди і світи —

закохане сонце й закохані зорі хай марять тобою.

За мить до сльоти

зори мою землю й засій її щастям, неначе травою..