Туман густий, мов ряжанка, мов сир – намаж та з’їж.

З туману, наче з храму, вийшла мама босоніж.

Не йде – пливе над лугом, копається в росі.

Іще сніги не випали у маминій косі.

Світає за криницею, в відрі вода співа.

Світанок йде за мамою і ранок ожива.

І я біжу назустріч їй, ще крок – і обійму.

Та ось спіткнусь і падаю в траву, мов у пітьму.

Прокинусь – виростає сонях сонця за вікном.

Пригадую, що мама давно вже стала сном.

Пригадую, що сивина посходила й в мені.

Пригадую, та все одно біжу до мами в сні…