За нами палають мости (UA)

Затоптаними, холодними шляхами ми вийшли назавжди з домівки,

Гордість не дасть повернутись до бідної, старенької матері.

За кожним холодним вчинком приховані сотні кілограм вибухівки,

Котрими підірвемо важливі життєві мости, пливучи на катері.

 

За нами запалають міста, країна затоне в сталевій броні ненавмисно,

На вчинках одиниць з людства зараз щастя тримається лиш.

Одного разу в крові потонуло коханої людини дароване біле намисто,

На мої вигуки врятувати тебе, шептали тихо на вушко, облиш.

 

Я тримав душу в руках, коли бачив останні твої подихи, останню мить,

В останній раз довірливо і надзвичайно сильно стиснула руку.

Пішовши назавжди, не дала мені навіть сумної сльозинки пролить.

Так і продовжувала лежати в посмішці, не дивлячись на муку.

 

Опустивши голову, я все таки далі пішов, спалюючи за собою мости,

Повернувся до старенької матері, знову в цих рідних обіймах.

Головне кохання в житті народжують і вбивають легкі жіночі сни,

Які, між іншим, допомагають чоловіку в нелегкій долі і війнах.

 

Від тебе залишились лиш фотокартки та запах весняного парфюму,

Який я і досі бережу більше, ніж свого народження свідоцтво.

Справжні почуття ніколи неможливо загубити в корабельному трюмі,

Справжні почуття – це те, що в цьому столітті жадає жіноцтво.