Коваль

Я цвях гострив. Робота не тяжка,

Настільки примітивна – учень зможе,

Стирала піт замащена рука,

І місяць у вікно дививсь вороже.

Він знав для чого плід моїх трудів,

Тому і не приховував емоцій,

Палав червоним неприкритий гнів

Та вітер застигав на кожнім кроці.

А я гострив. Для мене то був хліб,

А не забава зовсім, не спокуса,

Залізна крапка до віджитих діб

Якогось хлопця. Кажуть, що Ісуса.