Ступает Оcень так неслышно (лит.преревод)

В садах рубиновые вишни,

В лугах жемчужная роса -

Ступает осень так неслышно

Закинув косы в небеса!

 

На одинокие аллеи

Роняет золото с ветвей,

И сзади конь, дыханьем грея

Неспешно цокает за ней

 

… А скоро росы сменит иней,

Зимы предвестие храня,

Взойдёт поэзии богиня

На черногривого коня,

 

Недолгий срок себе отмерив,

В суровом чаяньи беды

Коня пришпорит, а за нею

В снегах застелятся следы...

*******************************************************************

 

ОРИГИНАЛ.

Володимир Сосюра. 1958

 

Блукає осінь. Безгомінням

цвіте її очей блакить,

і у садах під вітром синім

багняний плащ її шумить.

 

Вона мете сумні алеї,

де пада золото руде,

і важкогривий кінь за нею

на чорнім поводі іде.

 

Вже на квітках іней - не роси,

і недалеко вже до дня,

як сяде осінь жовтокоса

на чорногривого коня,

 

востаннє гляне на алеї

в диханні голоду й біди

і в даль поїде… А за нею

сніг замітатиме сліди…