Ступает Оcень так неслышно (лит.преревод)
В садах рубиновые вишни,
В лугах жемчужная роса -
Ступает осень так неслышно
Закинув косы в небеса!
На одинокие аллеи
Роняет золото с ветвей,
И сзади конь, дыханьем грея
Неспешно цокает за ней
… А скоро росы сменит иней,
Зимы предвестие храня,
Взойдёт поэзии богиня
На черногривого коня,
Недолгий срок себе отмерив,
В суровом чаяньи беды
Коня пришпорит, а за нею
В снегах застелятся следы...
*******************************************************************
ОРИГИНАЛ.
Володимир Сосюра. 1958
Блукає осінь. Безгомінням
цвіте її очей блакить,
і у садах під вітром синім
багняний плащ її шумить.
Вона мете сумні алеї,
де пада золото руде,
і важкогривий кінь за нею
на чорнім поводі іде.
Вже на квітках іней - не роси,
і недалеко вже до дня,
як сяде осінь жовтокоса
на чорногривого коня,
востаннє гляне на алеї
в диханні голоду й біди
і в даль поїде… А за нею
сніг замітатиме сліди…
