Приймаючи за iнших каяття...

Надхнення квiтка- диво, iскра дару,

А ти- митець, несамовитий, щiрий,

Талан- багаття, бiль нестерпний жару,

Безмежний вщент, бо вiн немаэ мiри...

 

Але замало самого надхнення,

Потрiбен хист i праця кожен день,

Життя- не тiльки свято, ще й будення,

Без працi хист- весiлля без пiсень!

 

Коли душа вiдчинена, розкута,

А почуття вирують до зiрок,

Твоï вiрши, малюнки- як отрута,

Як хмиз, що живить вогники думок...

 

Нехай собi з тендiтного струмочка

Народиться могутнiй водограй!

Дзирчать вipшi, чарiвнi, як дзвiночки,

I почуття летять за небокрай!

 

Занурь свiй пензель в кольоровi фарби,

Додай рожевого iз присмаком блакитi,

Твiй дiамант, твiй хист- таэмнiсть скарба,

На полотнi- в полон узятi митi!

 

Не можуть всi за обрiй зазирнути,

Весь щас бiжать, немов це сенс життя,

Митець обабiч, голий та невзутий,

Приймаючи за iнших каяття...