Contra spem spero
Леся Українка
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –8
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
Поэтический перевод:
Мысли, прочь! Вы осенние тучи!
А теперь – золотая весна!
Может, в плаче и в горе колючем
Унесёт нашу юность она?
Нет. Я буду сквозь слёзы смеяться,
В тихом горе весну воспевать,
Без надежды собой оставаться,
Жить хочу и печали не знать!
Я на мрачном сухом перевале
Буду сеять зимою цветы.
Чтоб под снегом они не завяли,
Я полью их слезами, а ты?
От слезинки горячей растает
Корка льда, что тверда и прочна.
И взойдут те цветы, и настанет
Для меня наконец-то весна.
Поднимаясь на гору, не брошу
Тяжкий камень, что тянет ко дну.
И, неся эту страшную ношу,
Вспомню песню о счастье одну.
Мрак покроет всю землю туманом,
Только глаз я теперь не сомкну –
Тёмной ночью искать её стану,
Путеводную нашу звезду.
Да, я буду сквозь слёзы смеяться,
В вечном горе не стану тужить.
Без надежды собой оставаться –
И надеяться. Верить. И жить.
