Contra spem spero

Леся Українка

 

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

 

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

 

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

 

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

 

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

 

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей –8

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

 

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

 

Поэтический перевод:

 

Мысли, прочь! Вы осенние тучи!

А теперь – золотая весна!

Может, в плаче и в горе колючем

Унесёт нашу юность она?

 

Нет. Я буду сквозь слёзы смеяться,

В тихом горе весну воспевать,

Без надежды собой оставаться,

Жить хочу и печали не знать!

 

Я на мрачном сухом перевале

Буду сеять зимою цветы.

Чтоб под снегом они не завяли,

Я полью их слезами, а ты?

 

От слезинки горячей растает

Корка льда, что тверда и прочна.

И взойдут те цветы, и настанет

Для меня наконец-то весна.

 

Поднимаясь на гору, не брошу

Тяжкий камень, что тянет ко дну.

И, неся эту страшную ношу,

Вспомню песню о счастье одну.

 

Мрак покроет всю землю туманом,

Только глаз я теперь не сомкну –

Тёмной ночью искать её стану,

Путеводную нашу звезду.

 

Да, я буду сквозь слёзы смеяться,

В вечном горе не стану тужить.

Без надежды собой оставаться –

И надеяться. Верить. И жить.