Сказ о Родине

Алён, вдохновила ты меня) Я не сильна в переводах. но вот захотелось сделать. Старалась передать настроение и сделать текст как можно ближе к твоему:) Не суди строго) Оповідь про Батьківщину Плететься жінка непокритая По світлій і широкій вулиці, Лиш тіні по кутах сутуляться, Прокльони сиплються услід. Пронозуваті очі глипають - Побитая вона чи п’яная? Надпитая губами в’ялими, Калинові жевріють ягоди У розкудлаченій косі. За нею йдуть сини із дочками. Принишклі. А раніше, знаєте, – Слова їх проростали в пам’яті Та завмирали в небесах, І ніби світлом мироточили. А потім піснею дзвенячою, За кобзарями йшли незрячими, Бриніли струнами гарячими Та закипали на вустах. І жінка до дітей промовила: – Я заспіваю вам про зореньку, Що в морі криється прозорому. Сама ж припала до землі. Безмежною бідою зморена, Заплакала сльозами чорними, І потекли поміж соборами В’юнкими дивними узорами Річки страждань, тривог, болів. Укрилася м’якими травами, Всоталась у степи кровицею. У серці запалав зірницями Незгасний сонячний вогонь. Словами теплими, шершавими Шептала вітром неприкаяним: – Родимі авелі та каїни, Пануйте ж у своїй окраїні Та пийте із моїх водойм.