О, Мері-Джейн, що буде з нами усіма?
Ти - жінка, ти - гора страждань,
Ти збуджуєш шалений подив
Моїх бажань твоєї вроди.
Крізь каламуття бачу сон:
Війна-любов, мов чорні води,
Затягує мене на дно.
Та епігон страждає доти,
Допоки лине клятий стон.
Ти знаєш, Мері-Джейн, ти - жінка,
І в цьому твій первісний гріх…
Луна дзвінкоголосий сміх –
То біситься собака Дінго.
Крізь пальці дивлячись на світ,
Потрохи струшуючи попіл,
Ми стримуємо лютий стогін…
…На барабані знову: “Бінго!”
І так живем, на кручах світу.
У декадентстві час мина,
Лиш визираєм крадькома,
Шукаючи свою кобіту,
А в печінках шалений pain…
Залишившись тепер сама,
О, світлоносна Мері-Джейн,
Що буде з нами усіма?
