стусове
нарешті я став вільним!
один… навіки поряд,
під каменем могильним
лежить моя душа.
я сплю, я марю сонцем,
його блідою тінню
вкриваюся на спогад.
лиш холод від ножа,
направлений у серце,
в окам’яніле серце…
пробач, моя голубко,
я залишаюсь вільним,
обпаленим, всесильним.
відкинувши ножа,
над каменем могильним
летить моя душа.
