Мить

Ввижається надмірне, вічне, золоте,

Шалене, мабуть потойбічне,

Та все чуже, та все не те.

Коли ж на горі радість будували?

Розгнівані з могили встали

І далі всіх вперед зайшли.

 

Ввижаються сумних поетів долі…

Серця у них, як зрізані тополі –

Навіки в пам’яті століть.

Холодний пролітає вітер в полі,

Тихенько серце тихо заболить.

Життя – коротка дивовижна мить.