Мить
Ввижається надмірне, вічне, золоте,
Шалене, мабуть потойбічне,
Та все чуже, та все не те.
Коли ж на горі радість будували?
Розгнівані з могили встали
І далі всіх вперед зайшли.
Ввижаються сумних поетів долі…
Серця у них, як зрізані тополі –
Навіки в пам’яті століть.
Холодний пролітає вітер в полі,
Тихенько серце тихо заболить.
Життя – коротка дивовижна мить.
