І в мить коли сон як і завше оминає повіки...

І в мить коли сон як і завше оминає повіки,

Ти в сутінках ночі присядеш послухати тишу.

Від болю душевного невпинно шукатимеш ліки

Та лиш молитва загоїти може душу...

І в мить,як годинник проб'є вже першу,

Сріблястим мереживом в небі засяють мрії,

Тоді засумуєш,та знаю,уже не вперше

І в маренні спогадів снуватимуть сполохані тіні...

Не чути ні шелесту листя,ні подихів вітру,

Лиш шепіт зірок долітає з нестримної далі.

Затримавши подих,ти сядеш послухати тишу,

Вона ж заколише у серці твоєму печалі...