Забувши про ''завтра'', вертаюсь у ''вчора''
Забувши про ''завтра'', вертаюсь у ''вчора'',
Ховається дощ за ширмою скла.
Вже стрілки годинника північ минули,
Самотність не спить і мене не пуска.
Ми з нею мов подруги,сядемо разом
І я розповім, як серденько болить.
Вона приголубить і витре сльозину
І серце покриє льодом міцним.
Вже третя година,та сон десь далеко,
Лиш ніч у тривозі в вікно зазира,
У душу мою увірветься зненацька
І мрії загасить мої й почуття.
Як сон підкрадеться й закриє повіки,
Я знову побачу його силует.
За що мені кара, у чому провина?
Я з цього полону не вирвусь тепер.
І в мить коли сонце збере всі росинки
І ранок змахне сльозу із повік,
Твій погляд усміхнений розтопить серце
І вогник любові запалить в душі...
