Маленький. Собі.

Я згадав мамине, живе, вічне,

Суто генетичне. Згадав, що хочу їсти.

Взяв яблуко, ніде сісти.

Та й йому ніде впасти. Адже вкрасти

Старе набагато легше, аніж щось нове почати.

Майорять величезні сталеві грати.

Звісно, душі моєї за тим не вгадати.

Сам їх поставив, сам розірву, напевно…

На присипаному дворі темо, і на вікнах темно,

Ба навіть у небі темно!

Так, одночасно захоплено і нестерпно

Пишуться нові листи.

Дивись, на цей раз, - не впусти.