Раби та слово (українською)

Надихнув вірш Жиго Олександра "Я слова роздаю"

 

Заліпили раби вуха воском навіки,

І слухняно прикрили повязками очі,

Бо не хочуть свободи душею каліки,

Бо до хліба голодне нутро лиш охоче.

 

І навіщо слова їм, твої та ідеї,

Не розбудиш того, хто проснутись не хоче,

Бо вони, як жуки, як оті скарабеї -

Бачать скрізь лише гній і плодяться по ночах.

 

Роздавай не рабам своє слово, поете!

В алгоритмах судьби ми підправим ті збої,

Хай летять понад світом крилаті куплети,

Наче вісники долі нової, благої.

 

Ну, а тим, хто попросить у тебе хлібину,

Ти подай, милосердя – то віри основа.

Памятаєш, в пустелі ділили рибину…

І повірили в чудо, і слухали Слово.

 

04.06.2016

 

Автор перевода - Швейбиш Михаил

 

Залепили рабы уши воском навеки,

И послушно прикрыли повязками очи,

Не желают свободы душою калеки

Лишь до хлеба голодное брюхо охоче.

 

И слова твои им не нужны, и идеи,

Не разбудишь того, кто проснуться не хочет.

Ведь они, как жуки, словно те скарабеи,

Видят всюду навоз и плодятся лишь ночью.

 

Не рабам свое слово дарите, поэты,

В алгоритмах судьбы мы ошибки исправим,

Пусть крылатые строки летят над планетой,

Словно вестники нового строки их станут.

 

Ну а тем , кто попросит, голодные, хлеба,

Ты подай, милосердие- веры основа,

Помнишь, Он их в пустыне лишь рыбой и хлебом

Накормил, и, поверив, услышали Слово.