Я слова роздаю

Заліпили раби вуха воском навіки, І послушно прикрили повязками очі... Бо не хочуть свободи душею каліки, Бо до хліба голодне нутро лиш охоче... І навіщо слова їм, твої, та ідеї, Не розбудиш того, хто проснутись не хоче, Бо вони, як жуки, як оті скарабеї - Бачать скрізь лише гній і плодяться по ночах. Роздавай не рабам своє слово, поете, В алгоритмах судьби ми підправим ті збої, Хай летять понад світом крилаті куплети, Наче вісники долі нової, благої. Ну, а тим, хто попросить у тебе хлібину - Ти подай, милосердя – то віри основа. Памятаєш, в пустелі ділили рибину… І повірили в чудо, і слухали Слово.