Ронін
Даремно ти, друже,
Розтрачуєш сили,
Даючи утіху пустим.
Роніне! Твоє бусідо
Застаріло,
І гідність, і відданість
З ним,
Бо всесвіт забув
Що таке рівновага,
Її таємниці і суть,
Бо в ньому за гроші
Купують відвагу
І совість за них
Продають.
Допоки про тебе
Цей мир не дізнався
І шлях не зійшов
На пунктир,
Іди-но, роніне,
Уже зачекався
У лісі святий
Монастир.
