Магеллан
Злітають зорі зі своїх орбіт,
Пульсує тихо думка невигойна:
Моя любов неначе цілий світ,
Така ж проста, незвична і беззбройна.
Їй хочеться торкнутися небес,
Побачити що там, за океаном,
І повернутись з безліччю чудес,
А їй судилось бути Магелланом.
Нехай ритмічно б’ються хвилі в борт
І цідяться молитви на колінах,
Та знов ель Кано повернеться в порт,
А я залишусь там, на Філіппінах.
Така напевне примха у судьби,
У всі роки, на всіх її етапах:
Комусь помістя, титули, герби,
А іншим – тільки імена на мапах.