Я у коконі слів
Не втомилася кров
Потічком стугоніти,
Та увагу вона
Привертає даремно.
Я у коконі слів,
Не чіпай мене, світе,
Відпочинь хоч добу,
Це, казали, приємно.
Не питай чого так,
Бо поринеш в оману,
Із якої небес
Й навіть пекла не видко.
Я у коконі слів.
Може, потім, метеликом стану,
Якщо люди мій дім
Не розпустять на шовкову нитку.
