Я у коконі слів

Не втомилася кров

Потічком стугоніти,

Та увагу вона

Привертає даремно.

Я у коконі слів,

Не чіпай мене, світе,

Відпочинь хоч добу,

Це, казали, приємно.

Не питай чого так,

Бо поринеш в оману,

Із якої небес

Й навіть пекла не видко.

Я у коконі слів.

Може, потім, метеликом стану,

Якщо люди мій дім

Не розпустять на шовкову нитку.