Ой встань Тарасе...

Ой встань Тарасе подивися На цю ганьбу дітей твоїх Та й сам заплачеш біля них Бо вгледиш знищено руїну - Твою кохану Україну Сплюндровану під смертний гріх Своїми ж власними синами Що так привикли до ярма Вже і неволенька сама Шукаючи в душі старих Їм стала люба, бо нема Того Господнього знамення На нас нещасних ... і дурних Не плач Тарасе...буде воля! Така напевно Богом доля Дарована, синів твоїх, Ти ж знаєш болем не скорити І в душах їхніх не згасити Вогонь, що зцілює руїни Що в ім'я неньки України Ще возвеличить нас усіх!