Думки про тебе навертали сльози

Думки про тебе навертали сльози,
Як я згадаю, то й реву.
В душі вселилися морози,
Ніби я вже і не живу.
Так тяжко вірити, що разом
Жили, були, та враз нема.
Звісно, мине усе із часом,
Я зрозумію, що сама.
Чому мене не розумів ти,
Коли кричала я: «Не йди!»
І шепотіла лиш: «Прости,
Пробач мене, постій, зажди» .
А ти пішов, ніби не чуєш,
Ніби не хочеш мене знать…
Тепер мене вже не врятуєш,
Можеш  нічого не вертать.