МЕЛОДІЯ БІЛОГО БЛЮЗУ

                                                                                                                                    О.

Не знаю чия в тім провина
що сонця на небі нема.
Куди не поглянь - хуртовина
скрізь білії крила здійма.

Про тебе - богиню і музу,
так солодко грає мені
мелодію білого блюзу
вона на гітарній струні.

В задимлене місто неону,
вціліла між суму й розрух,
ти сходиш з свого пантеону
у білім манто завірюх.

Проходиш, зникаєш, в цейтноті,
на мить не спинивши ходи.
Й мелодій загублених ноти
твої замітають сліди.