Падає дощ ...

Як, все забути? У серці – супрОтив!

Ні, - не забути мені,

Де твоїх вуст відчував ніжний дотик,

Наче в казковому сні...

Ще пам’ятаю зорю на світанні,

Де я сказав, що це – ти!

І твої очі... В яких я востаннє

Світом безмежним застиг...

Падає дощ у гарячі долоні,

Студить гаряче чоло.

І... Стугонить у напружених скронях:

«Може, цього – не було»?..