Ось так...

Ось так, проходять дні і ночі,

Де я, - неначе сам не свій!

Хотілось би, розплющить очі...

Та, так боюсь, що поруч – Вій!

Збісилося усе довкола!

Вбиває все, чим я живу!

Ні... Вже не плачу я. Реву,

Гірким «насолодившись» болем...

Та, все ж, - у далині високій

Я бачу праведну зорю.

Їй буду вірити, - допоки

І сам свічею відгорю...