коли з душі оту червону нитку
с, під болючі крики, виривати
а вона якраз стягувала величезну діру
то чому б ще по тому всьому що випадає, не потоптати?
по болючому ти мерщій пошкреби! я ж терплю!
я ж терплю бо до самого краю мені дуже важливо терпіти!
та й здивуванню твоєму немає межі...
ЧОМУ!? коли все, блять, летить в прірву і скоро буде розбите,
а я все ще грію, все ще дорожу...
підеш від купи осколків отого непотребу, спиною повернувшись своєю
незабаром, взагалі не зможеш згадати
я з клеєм аби зліпити, порізавши пальці на купу згребу і зклею
а ти повернешся, побачиш те і напевно будеш страждати..
