Присмак морфію

Її волосся присмаку морфію,
А грейпфрутові жили
жили у невгамовному
Дитячому та пристрасному тілі.

Вона обожнювала пообідній стукіт сонця
І ховалась від людей в гарячих шторах.
Її очі, наче шворка для канатоходців,
Як відлуння у картонних горах.

Збуджувалася від віршів
Про полум’я і холод, всякі невагомі речі.
Її сльози важчі за усі дощі,
А її дитячий голос – це найтяжчі плечі.
Її губи – мій шорсткий асфальт -
Вишукує знайомий подих в просторі.
Вона на весь бур’ян, що за вікном – найкращий серп,
На весь шумливий світ – навушники .

А я всього лиш олівець, що може
Розіп’яти її образ, або зняти з цвяхів.
Я шукаю цитрусу та букв, щоб схожий
Ритм на нескінченне вбивство був.