Наче 33 та 32 - це межі

Наче тридцять три та тридцять два - це межі:
Кусень крейди на увесь вселенський та тугий асфальт;
Це як білим малювати небо чи веселку;
Це як подихом всі крики пояснити;
Це як не помітити в брудному дзеркалі
Змордованих очей та розвернутись ними до ліжок

Та абетки вистачить хіба ,що описати:
Палітурку,палець на гачку чи розкладачку...
І не більше, решта - поза паперових
Розкадровок чи пояснень.

Як мені вам проіменувати якір
Зроблений із вати та заліза ( ще років і крові),
Що на всі магніти та підйомники
Так терпко-терпеливо не зважає.

Він занадто глибоко:
Де дно,як зорі вдень, як філософські та чутливі
Душі у підтекстах/лейтмотивах.
Навіть ,ткнувши пальцем, пояснивши що до чого,
Вам, ви б у аварію потрапили зі своїм відображенням,
Найімовірніше мені б в обличчя розсміялись.
Повернулися спиною і не дочекались би відпливу.