Я ПОЗИЧУ У СОНЦЯ…

Я позичу у сонця для тебе тепла,

Щоб зігріло, як я не зуміла.

Ти – неначе дарунок з прозорого скла:

Неживий, і душа скам’яніла.

 

І я майже не плачу, тебе не кляну,

А дивлюся на небо з мольбою:

Чом не можу здолати сердечну війну,

Чом затьмарений розум тобою?

 

Все одно я позичу для тебе тепла.

Ти ніколи не знатимеш – звідки

На душі твоїй смутком ця згадка лягла

Про любов, де удвох і навіки.

 

04.01.2017