Я ПОЗИЧУ У СОНЦЯ…
Я позичу у сонця для тебе тепла,
Щоб зігріло, як я не зуміла.
Ти – неначе дарунок з прозорого скла:
Неживий, і душа скам’яніла.
І я майже не плачу, тебе не кляну,
А дивлюся на небо з мольбою:
Чом не можу здолати сердечну війну,
Чом затьмарений розум тобою?
Все одно я позичу для тебе тепла.
Ти ніколи не знатимеш – звідки
На душі твоїй смутком ця згадка лягла
Про любов, де удвох і навіки.
04.01.2017
