Лист незнайомцю 05.01.17

05.01.17

Доброго вечора! Сьогодні дивний день... Навіть, коли ти будеш читати цього листа, в моїй душі буде вечір, то ж не зважай на час. Поговоримо? Як не дивно, пишучи цей лист, я мовчу, але слова мають бути сказані, написані, прочитані, сприйняті, осмисленні. Скільки дієприкметників, та це ще тільки маленька частка циклу, який ти пройдеш, прочитавши цей лист. Що в ньому? Насамперед, настрій. Який? Чорт його знає! Фурія, вогонь, тиша та крик. Все тут. Сьогодні, в останній вечір мого шістнадцятого року, я на роздоріжжі. Ти коли-небудь стояв на такому? Що не пройти вперед, не повернути назад, не відійти в бік. Рішення, рішення, рішення. Твій вибір, орієнтир. А те роздоріжжя - це, наче гілки кремезного тисячолітнього дубу, його дороги та доріжки, перетинаються, переплітаються, утворюють мереживо, яке плів або павук, або мороз. Хоча, особисто для мене має значення, хто чи що творить мою дорогу, адже, якщо це витівки морозу, то суть їх - тільки краса, та жодної душі, тепла, мереживо доріг складне, заплутане, можна помилитися й порізатися, замерзнути, зачерствіти. Якщо ж це павук, то дороги його слизькі, тому, не правильно йдучи, попадеш в пастку безвиході. Хто плів мої дороги? Мабуть, я. Вони такі ж хаотично зв'язані між собою, як логіка моїх думок та дій. Йду я в пітьмі, та прагну до світла. Згадується мені мудрий Льюїс Керрол та його відомий вислів: «Рано, чи пізно все стане зрозумілим, все стане на свої місця і вишикується в єдину красиву схему, як мереживо. Стане зрозуміло, навіщо все було потрібно, тому що все буде правильно», та нічого в ньому не сказано про результат. Чи таким ти уявляв собі своє мереживо? На це відомий логік відповіді не дає. Правильно - це не означає щасливо, або радісно, не означає здійснення мрії, це тільки значить, що відносно чогось воно вважається вірним. Подумай, мій друже, чи завжди категорія рішення з позначкою «правильно» спонукає тебе до радості, до дій, що є покликом твого серця та душі? Ні. Суть в чому? А в тому, що звертаючись до стереотипів та своїх страхів бути не таким, як всі того очікують, бути другим, бути дивним, бути непочутим та не знайти таких, як ти, в результаті ти житимеш не своїм відчуттям, а покликом моди та нормами суспільної ідентичності. Мені страшно тільки бути звабленою, гуляти в тумані чужих обіцянок, чужих поглядів та бажань. Тому, стоячи на цьому роздоріжжі, я рухаюсь, не дивлячись вперед, назад, чи по сторонах. Я прислуховуюсь до себе, заглядаю в своє серце, що відбиває шалений ритм, чи то від страху, чи то в очікуванні чуда, чи то від бажання брати участь у рішенні, страху ігнорування внутрішніх поривів. Часто ловлю себе на думці, що я стомилася від деяких людей, які трапились мені на шляху. Ґречно дякую всім! Хтось вчить, хтось допомагає, хтось рятує, хтось вгамовує, хтось підбурює - люди різні. Я б їх поділила на тимчасових та сталих, але не буду, адже все змінюється, особливо оточення. Мені 16. Що зміниться завтра? Тільки час. Дії не зумовлені цифрою. Мій шлях - це той, де дитина разом з підлітком та дорослою особою дійшли консенсусу й проявляються в мені без вказівок, без табу та заборон, без стереотипів. Самодостатньо. Коли я стану гармонійною? Коли ти станеш гармонійним? Коли? Будь таким тепер. Слухай себе, заплющ очі. Тому що істину не побачиш ясним людським оком, не почуєш гострим слухом. Все це хибне. Тільки мотив з середини, поклик до дії, шосте відчуття, називай як завгодно, є твоїм власним. Задумайся. Хто є на твоєму шляху? До чого прагнеш ти? Де ти досягнеш своїх істинних бажань? Я поринаю в пошуки себе від раю до чистилища. До пекла та назад на Землю. Побажай мені успіху, ти також один із моїх рішень. Мій вибір - бути щирою. Хай тобі щастить, мій незнайомцю!

З повагою К.К.