Усій гідоті на мажорній ноті.
Від моря до карпатських гір,
Неначе на півмертвий звір,
Блукає жінка невблаганна,
То Україна наша славна,
Іде з засмученим чолом,
Із кожним містом та селом
Все менше сили зостається.
В розбитих, до крові ногах
І все слабіше серце бьється
В її розтерзаних грудях.
Скажи нам, рідна наша мати,
Чому не ледар, не урод
Кмітливий, чемний твій народ
В жебратстві вічному страждає,
За що нас доля обминає,
Чому живем неначе скот,
За що, ви лицарі із січі,
Грудьми на вражіі мечі
Йшли, не рахувавши, рани?!
Чі не за те, щоб "безталанним"
Нащадкам славних тих рубак,
Недоїдки своїх собак
Кидали ляхи і басурмани,
За що, скажіть, кістьми лягли
Міліони вбитих українців?!
Чи не за те, щоб в наші дні,
Їх внуки жили як в лайні,
Та заздрили життю арійців?!
Чи не за те, щоб у вогні,
Ми гризли землю під окопи,
І кожний день немов дурні,
Займали чергу до Европи,
А може ще за те, щоб Схід
"Братерській" зброї щиро хлопав,
Та наче той голодний кіт
Подачки гумконвойні лопав?!
Та скоїли ще пів-біди
Нам ненажерливі сусіди,
Може б впорились, якби,
Не наші цвійскі людоіди.
Це, ви, безглузді ватажки,
І ви - некчемні "ціцірони",
Це ж ваші з коштами мішки,
Від горя людського важки,
Вже завалили закордони.
Коли ж ви влади нап'етесь?
Коли грошима нажретесь?
Коли ваш шлунок буде повен!
Коли нарешті зберетесь,
Усі ви до Харона в човен?!
Не України ви сини,
А зліі діти сатани,
Він вас із пекла переніс,
Бо мабуть досі не напився,
Ні крові нашої, ні сліз.
Та добрий засіб проти вас
Заповідав колись Тарас,
Бо вже не буде з вами миру,
І щоб не марнувати час,
Прийдеться вигострить сокиру,
Вже пакарання за порогом,
Бо у людей терпець весь сгас,
Очистіть душу перед Богом,
Якщо вона ще є у вас.
Народе мудрий наш повір,
Від моря до Карпатьських гір
Вже згодом пройде жінка гарна,
То Україна наша славна,
Підвівшись з томленних колін,
Збере разгублених синів
І поведе у світ майбутній,
Щасливий, світлий, незабутній
Світ сонця, неба і ланів.
