Перекриваючи повітря

Я знімаю свою шкіру перед дзеркалом, 
щоб перевірити, чи пульсує кров.
Протестую, що ніколи не пізно міняти вектори,
і зачиняюсь в компанії своїх невидимих оков.

Я перебираю в пам`яті дні, 
щоб викинути в сміття,
бо мої нестерпно кохані зі мною одні,
бо для мене ніколи не грало ролі чуже життя.

Я веду відлік від останнього рядка,
щоб не ставати перепоною чужих думок,
бо перемога надто часто буває гірка,
бо руку друга в годину смути замінює клинок.

Мій внутрішній голос вимірюють невидимі метрономи,
і десь дрімає сила, тамована муками і століттям.
А поки що я падаю ниц, скаженіючи від утоми.
І пробуджую дітей, перекриваючи їм повітря.