ПРО КОЗАЦЬКИЙ КОНЬЯК.
Про козацький коньяк
Анатолий Авенирович Яковлев 3
Ми пом’ятать, мабуть, повинні
Оцю легенду, як наказ.
Коньяк уперше в Україні
з’явився у козацький час!
Десь у сімнадцятім сторіччі
(доба, без сумніву, гірка)
Був гармашом собі у січі
Козак Гудима у Сірка!
Той відчайдушний козарлюга
Змагався добре, добре пив,
Колись турецькую фелюгу
З товаришами захопив.
Там забагато діжок було
Вина - та пий-не перепий.
І товариство враз збагнуло -
Оце так здобич - боже ж мій!
Однак, радіти трішки рано,
Нажаль, воно було не мед,
І не солодке, і не п’яне,
А таке кисле, як оцет!
Кривились хлопці, а ковтали
Оцей від турків могорич.
Навіщо тоді здобували -
Вином не вередуєе Січ!
Пізніше сталось те, що сталось:
Козак і в Африці козак,
На оковиту перегналось
Вино заморське - цей кисляк!
А потім вдруге перегнали,
У добрих справах досвід єе,
В дубові діжки позливали -
Що за козак, коли не п’єе!
Отож січовики пиячать,
У них горілка, як вода,
Нажаль, вони іще не бачать,
Що підкрадается орда!
їх повідомив дід рибалка.
Замало вас, отож біжить,
А тут під скєлею у балці,
Добро, та діжки схороніть.
Навіщо турків пригощати,
Хіба з гармати - бах-бабах!
Рушниці, шаблі треба брати,
Потрібна засідка в плавнях.
А потім бій відбувсь жорстокий -
Загинув січовий загін
І в дикий степ, на шлях широкий
Пішов козак, на жаль, один!
В кінці кінців к Сірку прибився
Те, що шукав, те і знайшов
З завзяттям, з люттю
з турком бився
Та й був найліпшим гармашом!
Тож хлопця в Січі поважали:
О, цей Гудима молодець!
Пияче добре, - теж казали,
Горілку зводить нанівець!
Шпурнув степами час-коняка,
Козак Гудима посивів,
І якось, у шинку друзякам
Про давні діжки розповів!
- їй богу, хлопці, не помилка,
Я оковиту сам ховав,
Ох, гарна ця була горілка,
лише би злодій не покрав!
А скільки діжок - ох, багато!
- Та брешеш!
- Правда, гром розбий!
Оце б у Січ, в курінь, до хати...
Пили би довго цей напій!
Сказав, та огірком захрумкав.
У мисках парував куліш,
Та в кожного з’явилась думка
Забрати скарб, забрать скоріш.
За тиждень той похід відбувся
Та дуже вдало, в цьому річ,
Загін козацький повернувся,
Діжки потрапили у Січ!
Вселенський гомін на майдані,
Немов весілля там іде.
Січовики ще зранку п’яні,
Смакують кляту, аж гуде!
Була духмяна та горілка
Смачна, міцна, немов як дуб!
У роті грала як сопілка,
Біжала легко поміж губ.
Було не зле її відлуння,
Казали всі, оце так, так.
Ніхто не пив такой красуні.
Хіба ж хто знав, що це коньяк!
Пролежав років двадцять в дубі,
З вина подвійний перегін.
Тож зрозумійте, хлопці любі,
Найліпшим в світі буде він!
Пройде із величчю, скрізь роки,
Здобуде прізвище свое.
Крути його, хоть на вся боки,
Цей напій досі людство п’єе!
Часи козацькі позабуті,
Чи пом’ята про Січи хтось.
"Коньяк французький", - тільки чути,
Мов інше потайбічне щось!
А як же ш бути із дубівкой -
Січовики казали так,
Що лє й досі тонкой цівкой
У пляшки з написом "Коньяк"!
Чому дубівка? В дубі, звісно,
Горілка ця була собі,
Смачною стала , та корисной
Міцніш за напої любі.
Ішла вона в Січі за ліки,
Цє, ясна річ, було пізніш -
Наллють у кєлих - тіки-тіки,
Лікуйсь, козачє, та скоріш!
Застуди всякі, різні рани
Усє лікує біль любий...
Від козаків дубівкі шана
Та і Гудимі іже з ній!
Ії старий козак пильнує,
Як скарб, бо так воно і є,
Чогось над діжками мудрує
Та лишню чарку нє наллє!
Допомагать дали француза -
Раніше був у ляхів той,
Дубівку пив француз від пуза,
Напевно, путав із водой!
Гудима хлопцю наливає,
Бо помічник, що тутт нє так
І жартома щось промовляє,
Хіба помилка? про коньяк!
Ну, досить, вдарє, як коняка,
Міцна жє клята, з ніг собьє
Ото ковта, ти що, коняка?
Та стільки кінь, ій Бо, нє п'є!
Запам'ятав пияк тє слово,
Як ті розбійники "сім -сім"
Під діжку чарку сова, сова,
"Коняка , - каже, дай, Гудим!"
Цікаво - мову знав погано
Та дуже смішно розмовляв,
А от "коняка" він старанно
Таки з усердям вімовляв!
Отож дубівку він конякой
Щодня упєрто назива,
В обід з Гудимой зварє раки,
Ковтнє, та знову налива!
Бувало козаки шуткують :
"Коняка дє? Невже нєма?
Ну, звісно, хлопців почастують,
Бо настрій добрє підійма.
На диво, діжки повні знову
Та заборона їх відкрить!
Аж за три роки, на Покрову,
Дубівку нову мають пить!
Старий Гудима у пошані,
"Спасибі!" кожний прмовля,
Бо як коняка справу тянє,
Міцну дубівку віробля!
І с кожним разом всє смачнішє,
Бо що, до чього зрозумів.
Добавє цукор, щось запишє,
Аж сам Сірко напій хвалив!
- Ти чарівник, старий, їй Богу,
Дай обійму, іди сюди,
Твою коняку я в дорогу,
В похід з собой бєру завжди!
Знайомі шінкарі турбують
"Та продаси, дамо, що хош".
Ти ба, як виріб твій шанують,
Отож працюй, козак, на кош!
І він робив ії старанно,
Харчівся біля діжок, спав,
Для товариства, нє для пана,
Усє життя на цє поклав!
Та й помічник допомагає,
Богато вжє чому навчивсь,
Він за діжки з усєрдям дбає,
Та і з Гудимою здруживсь!
Хто росповість, ну як він стався,
Обставін дивний перебіг,
Що той "коняк" з Січі зірвався
І аж до Франції добіг!
Мій слухачу, прийди до тями,
Цє нє брєхня, ії лью,
Напій прибув із козаками
У подарунок королю!
Їх запросив сам Мазаріні,
В той час відомий кардинал,
Отож, у Францції , в чужині
Загін козацкий воював!
Мабуть тоды й француз знайомий
На батькывщині опинивсь,
Що у Гудимі справі новій
Старанно років дєсять вчивсь.
Коняка при дворі смакує
Отой з Січі і виробля,
Та й добрє так він хазяйнує,
Тепєр він граф у короля!
Бувають рєчі прєчудові -
Є місто з назвою Коньяк,
То володіння графа нові,
Король подарував - отак!
У Коньяку коняку гонить,
Та так, як кажуть,гай шумить,
Бо ж добрі справи Бог боронить,
То ж графу з козаків щастить!
Та й годі вжє про цє балакать,
Що той початок світ забув,
Нам нє в пригоді дуже плакать -
У нас коньяк і є і був!
