Смуток осені

Любов шевчук

Смуток осені

 

Веселкою жоржини спалахнуть,

У пишнім цвіті осінь догорає…

Червоним полум’ям можливо обмануть,

Та полум’я його не зігріває.

 

Живе цей смуток осені в душі,

Приваблює та серце спопеляє.

Красою дивною примариться у сні,

Та марно все, коли душа душа дрімає…

 

Мого життя нестриманий потік

 

Мого життя нестриманий потік,

Пролившись, сивиною ліг на скроні.

Дорослий син ступає на поріг –

Онучки ніжні, крихітні долоні.

 

Сердечний стукіт, ніжок тупотіння

В одну чудову музику злилось.

До болю рідне, дороге створіння –

Вдячність нам, за те, що не збулось.