Моя бабуня

шевчук Любовь

Любов Шевчук

Моя бабуня

Моя бабуня дивиться з небес,

Добра, лагідна, турботлива і мила.

Образ розчинився в хмарках зчез,

А душа жива, не зачерствіла.

Там склали свої крила рушники,

Пам’ять, квітчату ситцеву сорочку.

Від щедрості загрублої руки,

Вдовина доля, плакала в куточку.

Трагічна звістка, затьмарила світ,

Родиму пляму чорна хустка вкрила.

У розквіті своїх найкращих літ,

Сама, синів ростила, як уміла.

Мамалига з мерзлих картоплин,

Була за щастя, у голодні роки.

З людьми, хати згорілої полин,

У дзвоні поминальному сьогодні.

Всміхались зморшками промінчики очей,

Дитячих таємниць моїх скарбниця.

Відлунням вдячності недоспаних ночей,

Нова, в достатку, з внуками світлиця.

Гортає вітер, плинний часу календар,

Окрайцем хлібним, місяць закотився.

Бабусин, найцінніший Божий дар –

В моє ім’я, струмочком перелився.