ПАМ"ЯТІ ГОЛОДОМОРУ

Двадцять перший, тридцять третій –

Страхітливі дати.

Свої своїх сіли жерти,

Щоб рід врятувати.

 

- Бий! - У вічі струм кривавий.

- Хто ж взна чия туша?

Свій рід вони врятували

Та згубили душу.

 

 

На пероні, мов в трупарні,

Оком кинь - все трупи,

А над трупами начальник –

Згортає до купи.

 

Всі підлеглі, мов примари,

Жах в очах палає,

Те начальникові марне –

Він жалю не знає.

 

Трупи різні - білі, чорні,

Різнобарвні трупи,

Та що колір? - усіх горнуть

До одної купи.

 

Мов колоди, їх швиряють

У пащі вагонів,

Та вже повно - випадають,

Лежать на пероні.

 

Позбігалися собаки –

Та гризти, та гризтись.

Один рика, другий тявка –

Усі хочуть їсти.

 

- Відгоняй! - кричить начальник,

Та сучці під ребра,

А та навіть не скавчала,

Бо була вже мертва.

 

Пошвиряють, позакриють,

Помиють перони...

Ой, у степу рясно зріють

Виноградні грона.

 

І пшениця добра зріє-

Не осягнеш оком,

Але люди не радіють –

Знають, що до строку.

 

Упливе на пароплавах

Пшениця за море.

На уміцнення державі,

Народу на горе…

 

1991