Я так давно вже...

Я так давно вже не писала віршів...
Мабуть, зламалось висохле перо.
Настирний гамір знищив мою тишу,
і слово з уст зірватись не змогло.

Холоднокровна або надчутлива...
Я вже не знаю, дивна чи проста...
Лилась в душі гірка нестримна злива,
як світ прогнав Чеширського кота.

Ти, друже мій, теж гамору не любиш -
загадку усмішки стирає суєта...
Зникай, рятуйся, свій політ загубиш:
на зміну грації приходить гіркота.

А я залишусь. Ну хіба звикати
до плинних спогадів і пафосних образ?
І наостанок віддано чекати,
коли натхнення дух торкнеться моїх фраз...