Коли в моєму краї вечоріло -
стелилось смутком сонце над степами,
і пил стежОк, під босими ногами,
його ввібравши, грів... - аж в грудях грілось

А велетні-хати рядком стояли,
жовто-гарячими шибками в космос,
і десь, в гаях, птахи вечірні, вголос,
літа земні до ночі рахували...

А ми усі - разок намиста з шиї
Богині-рукодільниці, жар-птиці,
яка в божественній своїй світлиці
червоним й чорним наші долі шиє...

На рушникові тім лежить хрещато
у безкінечність візерунок світу:
і юності весна, і стигле літо,
й нічного неба зоряне свічадо...

2014