VALENTI ANIKA

17 апр 2018

16.04.18

ANIKA VALENTI

У неї було велике серце.

Воно билось в особливому ритмі.

Але цю пісню, чомусь, чули не усі.

Лише кілька чоловік.

Обраних, - як вона їх називала.

Бо, лише «Вони», бачили її наскрізь.

Читали її думки.

Зазираючи в найглибші кутки, відчували її душу.

Лише «Вони», бачили чарівний Сад, який, попри усі негаразди, життєві випробування, вона змогла зростити.

Зберегти ту особливу, світлу частину самої себе.

Той вогонь із почуттів.

Ту: чесноту, чистоту, доброту, наївність, м’якість.

Те неймовірне бачення речей, красу, кольорів.

Усе це, вона пропускала через себе, вбирала, наче гупка, і випускала на волю поетичним птахом.

Який підіймався високо вгору, і летів, по усім Світам, розносячи цей солодко – гіркий нектар.

Найдорожчу, найціннішу частину.

Вільно.

Легко..

Але наскрізь, незабутньо.

На довгі роки.

Тисячоліття.